Дюна

Cover.jpg2.jpg

 

 

3.jpg

 

 

 

Logo_2012_UKR.jpg 

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

 

 

ISBN 978-617-12-3238-9 (epub)

 

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

 

Перекладено за виданням: Herbert F. Dune : A Novel / Frank Herbert. — New York : Ace, 2005. — 544 p.

 

Переклад з англійської Анатолія Пітика й Катерини Грицайчук

 

Передмова Браяна Герберта

 

Ілюстрації Сема Вебера

 

Map of Arrakis, by Martin Sanders, commissioned for The Folio Society edition of Dune. Used with permission of The Folio Society

 

The binding design and illustrations for this edition were originally published in The Folio Society edition of Dune, first published in 2015. www.foliosociety.com

Електронна версія створена за виданням:

 

Герберт Ф.

Г37 Дюна : роман / Френк Герберт ; передм. Б. Герберта ; пер. з англ. А. Пітика й К. Грицайчук. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 656 с. : іл.

ISBN 978-617-12-2554-1 (укр.)

ISBN 978-0-441-01359-3 (англ.)

 

Головний герой роману Пол Атрід — спадкоємець одного з Великих Домів, що ворогують. За наказом Імператора клан Атрідів переселяється на піщану планету Арракіс, яка має стати їхнім родинним феодом. Тут є найголовніша та майже священна речовина — прянощі. Від неї залежить життя Імперії. Якщо прянощі зникнуть, усі міжпланетні комунікації припиняться й мільярди людей загинуть. Раніше Арракісом володіли Харконнени, які накопичили запаси прянощів і зараз, змовившись з Імператором, спрямовують усі сили на те, щоб знищити Дім Атрідів. Їхня мрія — повернути Дюну… Чи зможе підлість і зрадництво побороти великий клан?

 

УДК 821.111(73)

ББК 84(7Спо)

 

© Herbert Properties LLC, 1965

© DreamStar, Inc., передмова, 2005

© Martin Sanders, карта, 2015

© Sam Weber, обкладинка та ілюстрації, 2015

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2017

 

 

передмова

 

Я знав Френка Герберта понад тридцять вісім років. Він — надзвичайна людина, чоловік високої честі та виняткової шляхетності. А ще на будь-яких зібраннях він був найцікавішою особистістю, яка, наче магніт, притягувала до себе співрозмовників. Сказати, що він — інтелектуальний гігант, означало б применшити його якості, адже дивовижний розум творця «Дюни», схоже, містив усі знання всесвіту. Він був моїм батьком, якого я дуже сильно любив.

Попри все, синівська мандрівка до розуміння легендарного автора не завжди була такою безхмарною, як я описав у його біографії «Мрійник Дюни». Виростаючи в домі Френка Герберта, я не міг зрозуміти того, що він потребував цілковитої тиші, щоб зосередитися; його пекучої жаги завершити важливі письменницькі проекти чи впертого переконання, що, незважаючи на нескінченний потік відмов, він одного дня стане успішним письменником. У моїх юних очах персонажі, створені батьком для «Дюни» та інших історій — діти його розуму, — змагалися зі мною за його любов. Протягом тих років, за які батько писав свій magnum opus, він значно більше часу провів із Полом Атрідом, аніж зі мною. Зосередившись на пошуковій роботі, батько ставав недоступним для мене, сестри Пенні та брата Брюса. У ті дні лише мама Беверлі розуміла складний характер тата. Зрештою, саме через її любов до нього та любов, яку він дарував їй у відповідь, я побачив турботливу, люблячу сторону цієї людини.

Тоді мені було двадцять із гаком, і я роками опирався батьковій вимогливості. А коли зрештою роздивився його душу та високо оцінив турботу, яку він виказував до матері під час її смертельної хвороби, ми стали найкращими друзями. Він допоміг мені з письменницькою кар’єрою, показавши, що саме видавці хочуть бачити в книжках; навчив прописувати цікавих персонажів, вибудовувати саспенс і змушувати читачів перегортати сторінки далі. Прочитавши ранні чернетки «Комети Сідні» (книжки, що стала моїм першим опублікованим романом), батько вкрив примітками кілька сторінок і написав мені таке: «Ці сторінки… демонструють, як редактура ущільнює історію. Уперед. Зроби так само». Це був його спосіб повідомити, що він може відчинити для мене двері та допомогти пройти крізь них, але я сам мушу впоратися з безміром роботи, який є наслідком письменництва.